«Наше відео поширили в російських групах і потім стверджували, що пісню співають «русскіє дєвочкі»

Слава на них впала раптово. Якось двоюрідні сестри Дарина Кривицька та Мирослава Столярець з Рівненської області, гуляючи в державному ботанічному заказнику Вишнева гора, що на околиці села Городок, вирішили зафільмувати, як вони співають. Виконали, а капела українську народну пісню «Ой там, на горі». Виклали відео в соцмережі TikTok… І прокинулися знаменитими. Адже відео передивилося 1 мільйон 300 тисяч користувачів.

Тепер дівчата не знають, де від цієї слави сховатися, розповіли вони «ФАКТАМ». 

«Коханий каже: «Треба спробувати. В тебе вийде!» 

— Пісню поширили в російських групах, — розповіла одна з солісток Мирослава Столярець. — Фоловери почали стверджувати, що пісню співають «русскіє дєвочкі». І начебто і вишиванка у нас, і вимова не українська, а російська. Так вони сприйняли наш поліський діалект.

— Та у них і слова навіть немає такого «вишиванка»! — обурюється друга солістка Дарина Кривицька в розмові з каналом «1+1». — І пісня наша, і вишиванка наша, з мотивами українського Полісся. І ніякі ми не «русскіє дєвочкі». Ми з Західної України, з селища. І цим пишаємось. Після того як вийшло відео, нам почали писати звідусіль. З різних куточків світу. Набігли кавалери. Пишуть: «Можно мнє ту дєвочку, что слєва, а мнє ту, что справа». Жартуємо: «Заговорите українською, тоді, може, й можна!» (Сміється.)

— А шанси у фанатів є? — запитую я у дівчат.

— Ми чемно відповідаємо: «Дякуємо, дуже приємно чути ваші слова про нашу творчість. Решта — то вже ні. Вибачте…» — говорить Даринка.

— Ну, а мені ще тільки 17, прихильників багато. Є ще час обрати, — сміється Мирослава.

— А я вже обрала! — повідомляє 22-річна Дарина.

— Розкажеш, як знайомляться з такими гарними дівчатами? — запитую у неї.

— Мій коханий Микола — спортсмен, боксер, навчається в аспірантурі. Я студентка Міжнародного економічно-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука.

Якось ми, ще не знаючи одне одного, випадково опинилися разом у «Сталевій горі», це найбільший паб у Рівному. Я вела якесь свято. Миколі вручали нагороду як спортсмену. Він пішов по медаль. Ми зустрілися поглядами. І все зрозуміли… Наступного дня він якимось чином знайшов мене в Instagram. І от ми вже разом майже рік. 

— Заміж кличе?

— Звісно. Я згодна. Але на все свій час. Якщо почуття є, вони збережуться. Хочемо відсвяткувати наше весілля в українських традиціях. Але згодом.

— Микола вас підтримує?

— Я спочатку в свої сили не вірила, адже музичної освіти не маю. Хоча моя прабабуся по батьківській лінії співала, була тамадою… Коханий мене підтримував, мотивував: «Треба спробувати будь що! В тебе вийде!»

— До слави не ревнує?

— Та слави поки що як такої немає, — раптом засоромилася Даринка.

Виявилося, що пісню для відео, яке стало шалено популярним, дівчата співали, коли у Даринки був ларингіт. Це в неї хронічне. Дарина лікувалася три місяці, інколи навіть не могла говорити і дуже боялася, що під час відео голос буде звучати «якось не так». Вийшло все так!

«Були спроби кинути ложку дьогтю»

В Мирослави теж, як і у сестри, немає музичної освіти. Музичний талант до неї передався від бабусі по татовій лінії.

— Коли ми з сестрою стали ходити у гурток і співати фольклорних пісень, діти почали над нами сміятися, — пригадує Мирося. — Вони більше у тому віці схильні до естрадних пісень. А потім я побачила: чим старші вони стають, тим більше їм фольклор подобається. Старі пісні більш душевні. Для своїх виступів ми з Дариною обираємо здебільшого поліські пісні. Плануємо розвивати свій успіх, не кидати співи, записувати нові відео, хоча кожна здобуватиме свою професію. Нас дуже підтримують батьки.

— Слава зазвичай тягне за собою заздрість, наклепи, інтриги. Зіштовхувалися з таким? 

— Так. Була спроба кинути ложку дьогтю. Якісь люди почали писати, що то ми співаємо не самі. Такі закиди ігноруємо.

— Мирослава та Даринка ходили до зразкового фольклорного колективу «Намисто», — говорить Тетяна Васечко, яка 20 років керує цим колективом в селі Городок на Рівненщині, де живуть дівчата. — Колись при Совєтах кожне село повинно було мати свій хор. За те навіть були преференції. Наприклад, учаснику хору колгосп міг дати коней поорати город. В колективі тоді співали старші люди. Потім хор зкляк. Багато років його в Городку не було. Коли я приїхала керувати хором до села, стала набирати дітей, не прослуховуючи.

— Чому?

— Вважала, що треба брати дитину у будь-якому разі. Навіть якщо здібностей особливих немає. По-перше, це добре для загального розвитку. По-друге, це виховує любов до України. У нас бувало й по 50 чоловік в колективі. Одні співали і зрештою кидали. Друга, бува, тягне-тягне, гуде-гуде. А за три роки вже й солістка!

Дуже рада за успіх Дарини та Мирослави. В них справжній талант. «Дівчата, — кажу, — назвіть свій дует „Дві Долі“. Адже їхні мами, рідні сестри, Люда та Олена, мали дівоче прізвище Доля».

— Ваші учениці, бачу, дуже цілеспрямовані. Що ви їм казали, щоб виховати такий характер?

— Як, що? Головний принцип у нас був такий: «Як почала виводити, то закінчуй, а не співай, як п’яний дядько на кладці». У нас навіть приказка така була: «Помри. Але пісню кончі!» (Сміється.)

На фото: Двоюрідні сестри Мирослава Столярець (зліва) та Дарина Кривицька з Рівненської області виклали відео в соцмережі — і прокинулися знаменитими. Адже відео передивилися 1 мільйон 300 тисяч користувачів

Share

You may also like...